Вимоги часнику до умов вирощування
Вимоги часнику до ґрунтово-кліматичних умов вирощування досить високі. Знання цих потреб, створення для часнику максимально сприятливих умов – запорука отримання хороших і регулярних врожаїв.
Часник – морозостійка рослина. Озимі сорти, за умови хорошого вкорінення, витримують двадцятиградусні морози. Однак в умовах малосніжної зими морозостійкість часнику знижується. Тому при відсутності снігового покриву грядки з зимуючим часником вкривають соломою, листям, стружкою, торфом. Оптимальна температура для часнику становить близько 20°С – в період інтенсивного росту і формування цибулин, і 24-27°С – в період дозрівання. Високі температури на ранніх стадіях розвитку пригнічують рослини і призводять до недобору врожаю. Тому з висадкою ярих сортів часнику не баряться, а здійснюють в максимально ранні терміни. У озимих, з метою отримання ранніх сходів, прибирають укриття, проводять заходи для раннього сніготанення. У цьому випадку рослини починають вегетацію рано, ще в березні-початку квітня. Їх інтенсивне зростання проходить в період сприятливих помірних весняних температур.
Часник – світлолюбна культура. Однак він витримує невелике затінення (кілька годин на день). Не рекомендується висаджувати часник в сильно затінених місцях – цибулини будуть дрібними.
Ґрунт. Для часнику найкраще підходять супіщані і легкі суглинки, нейтральні за реакцією. Перевірити кислотність можна з допомогою побутових pH-метрів. Важкі ґрунти, без поліпшення їх структури, для вирощування часнику малопридатні – цибулини часто уражуються хворобами. Через слаборозгалужену кореневу систему часник потребує високого вмісту елементів живлення в доступній легкорозчинній формі. Передчасне пожовтіння листя часнику якраз і сигналізує про нестачу поживних речовин.
Вимоги часнику до ґрунтової вологи досить високі, але не однакові в різні фази розвитку рослини. Потреба у воді максимальна в період активного росту часнику і мінімальна під час дозрівання. Недолік вологи на початку вегетації та під час формування цибулин призводить до раннього пожовтіння листя, недобору врожаю. А її надлишок під кінець вегетації – до захворювання цибулин, їх розтріскування і подальшого поганого зберігання врожаю.